Витоки та підґрунтя феноменів маргінального

Abstract

UK: Досліджуючи маргінальність так чи інакше доводиться звертатись до питання її онтологічних підґрунть. Вони є визначальним фактором щодо формування феноменологічних форм, які ми бачимо як прояви маргінальності в соціокультурній практиці. Застосовуючи метод феноменологічної редукції, здійснюється спроба виокремити витоки та підґрунтя маргінальності як феномену. В основі пошуків лежить уявлення про типізацію та стандартизацію як мисленнєві операції, що дозволяють людині та суспільству осягнути незвичне і невідоме, і, відповідно, постають першим підґрунтям маргінальності. Типізація виділяє певні “місця”, “поля” в соціальному просторі в межах яких все є звичним та зрозумілим, оскільки володіє переліком необхідних рис та характеристик. Ці риси і характеристики – габітус – постають критеріями можливості знаходження індивіда в межах певного соціокультурного простору, а їх відсутність, або наявність інших, незвичних рис – критеріями для винесення індивіда на межу цього простору. З іншого боку маргінальність розглядається як категорія простору. Чужацтво – надмірна мобільність та активне переміщення людини, неможливість з певністю віднести її до певної країни, культури тощо – обумовлює існування цього індивіда поза або на межі соціокультурного середовища, і також є підґрунтям маргінальності. Ці підґрунтя є тісно взаємопов’язаними, проте чітко відокремленими один від одного при чому одне з них обов’язково поставатиме як первинне. EN: Studying marginality, anyway have to turn to the question of its ontological foundations. These basics are the determining factor for the formation of phenomenological forms that we see manifestations of marginality in as socio–cultural practice. Applying the method of phenomenological reduction is an attempt to highlight the origins and foundations of marginality as a phenomenon. These searches are based on the idea of typing and standardization as mental operations that give a person the opportunity to learn the unfamiliar and unusual and therefore act first base marginalization. Typing identifies certain “place”, “field” in the social space within which everything becomes familiar and understandable, as acquiring a set of required features and characteristics. These traits and characteristics – habitus – become possible stay of the individual criteria within certain socio–cultural space, and their presence or absence of other unusual features – criteria for issuance of an individual outside of this space. On the other hand, is regarded as a marginal category space. Outlying – increased mobility and active movement, inability to assignment to a particular country, culture, etc. Determines the existence of the individual is at the border or cultural space and also serves source marginality. These bases are closely related, but at the same time clearly demarcated from each other, despite the fact that one of them must be the primary advocates. RU: Изучая маргинальность, так или иначе приходится обращаться к вопросу о его онтологических основах. Эти основы являются определяющим фактором для формирования феноменологических форм, которые мы видим как проявления маргинальности в социокультурной практике. Применяя метод феноменологической редукции, осуществляется попытка выделить истоки и основы маргинальности как феномена. Эти поиски основываются на представлении о типизации и стандартизации как мыслительных операциях, которые дают человеку возможность освоить непривычное и необычное и, соответственно, выступают первым основанием маргинализации. Типизация выделяет определенные “места”, “поля” в социальном пространстве, в пределах которых все становится привычным и понятным, так как приобретает набор необходимых черт и характеристик. Эти черты и характеристики – габитус – становятся критериями возможности пребывания индивида в пределах некого социокультурного пространства, а их отсутствие или наличие других, непривычных черт – критериями вынесения индивида за пределы этого пространства. С другой стороны, маргинальность рассматривается как категория пространства. Чужачество – повышенная мобильность и активное перемещение, невозможность отнесения к определенной стране, культуре и т.д. – обусловливает существование индивида вне или на границе социокультурного пространства и также выступает истоком маргинальности. Эти основания тесно связаны между собой, но в то же время четко разграничены друг от друга, при том, что одно из них обязательно выступает первичным.